Сім правил формування у дитини позитивної самооцінки

Самооцінка як один з оновних  структурних компонентів самосвідомості є важливим регулятором поведінки і діяльності людини. Вона впливає на всі сторони життя, емоційний стан, стосунки з оточенням, розвиток творчих здібностей, ставлення до здобутків та невдач.

Рівень самооцінки виражається в тому, як дитина (чи доросла людина) оцінює свій потенціал та результати діяльності інших.  Як завищена, так і занижена самооцінка дуже ускладнюють життя.

Нелегко жити невпевненим у собі, сором'язливим, так само, як і пихатим. Неадекватна самооцінка ускладнює життя не тільки тим, кому вона властива,  а й тих людей, котрі  в різних ситуаціях спілкуються з ними. Конфліктні ситуації в житті часто є наслідком неправильної самооцінки. Діти зі зниженою самооцінкою ростуть невпевненими в собі, стривоженими, замкненими, прихованими. Такі малюки погано почуваються в колективі, завжди задовольняються другорядними ролями. На заняттях такі діти зазвичай тихі і пасивні.

Знижена самооцінка формується, як правило, у тих родинах, де до дитини пред’являють непомірні вимоги, де її ініціатива постійно обмежується, її осаджують на кожному кроці, суворо караючи за найменшу провину: замикають у порожній кімнаті, всаджують на дві години на стілець і не дозволяють рухатися, а частіше безперервно лають, фіксуючи увагу виключно на її недоліках та вадах. Батьки, уважно придивляючись до своєї дитини, знаючи її індивідуальні особливості, повинні потурбуватися про те, щоб не допустити таких небажаних відхилень в особистісному розвитку малюка.

Правила формування позитивної адекватної самооцінки у дитини:

1. Любіть дитину.

Батьки люблять своїх дітей, але дуже часто допускають помилки „з найкращих міркувань”. Немає батьків, які завжди і в усьому діють правильно. Але завжди потрібно намагатись ставитись до дитини з повагою та розумінням. Не шкодуйте часу на спільне проведення часу: ігри з дітьми, прогулянки, заняття спортом, походи в театри, домашня робота. Будь-яка спільна діяльність повинна приносити радість вам і вашим дітям. Тільки щире спілкування дає можливість дитині відчути, що ви бачите в ній хорошу, цікаву людину, з якою хочеться подружитись.

2. Розвивайте відчуття компетентності в дитини.

У вашої дитини буде об’єктивно висока самооцінка та впевненість в собі, якщо вона буде успішною в багатьох сферах діяльності. Тому постійно прагніть до того, щоб дитина багато вміла зробити самостійно, своїми руками, вирішуючи завдання, спиралась на власні можливості і щоб могла гордитись своїми досягненнями. Ні одна людина не може бути успішною в усьому, не варто цього вимагати й від вашої дитини. Батькам варто постійно шукати ті сфери діяльності, в яких дитина зможе виявити себе з найкращого боку і досягти хороших результатів. Відомо, що один успіх обов’язково призводить до наступного успіху.

3. Більше заохочуйте і менше карайте.

Дуже важливо, щоб батьки хвалили дитину, але не менш важливо, щоб її хвалили і сторонні люди. Тому батьки мають створювати такі умови, в яких дитина змогла б виявити усі свої здібності та вміння, щоб отримати схвалення від оточуючих. Це значною мірою підвищить самооцінку дитини. Варто нагадати про ще одну особливість деяких дітей: вони абсолютно не сприймають, коли хвалять когось іншого, не їх.  Такі діти сприймають похвалу лише в свою адресу; слід навчити їх помічати хороше в інших, не соромлячись говорити про це.

Часто батьки втрачають терпіння через капризи чи ігнорування їхніх прохань дітьми, і починають використовувати суворі покарання, докори, відверто висловлюють невдоволення та погрожують: „мені не потрібний такий син”, „Якщо ти ще раз так скажеш...”, „Я віддам тебе до дитячого будинку”... Такий підхід має негативні наслідки. Якщо дитина оцінює батьків як недоброзичливих і бачить в них неприйняття та злість, то день за днем її любов та прив’язаність до батьків будуть зменшуватись. Вона не лише стане  неслухняною, але в її серці проросте ненависть та злоба.

Також дуже шкідливі порожні погрози в адресу дитини. При чому, перебільшуючи свої погрози, не реалізовуючи їх, дитина починає розуміти, що її слова не йдуть далі крику, їх мета – лише налякати. В таких випадках усі слова дорослого звернені до „глухого”. Батьки слідують таким шляхом, бо це – просто. Набагато складніше досягти того, щоб навіть елементарне зменшення уваги з боку матері чи батька вже саме по собі було для дитини великим покаранням, і досягти цього можна лише за допомогою доброти, м’якого звертання і правильного тону розмови.

4. Надавайте дитині самостійність.

Ніколи не робіть за дитину те, що вона сама може зробити. Дорослі не дають можливості дитині робити багато речей самостійно, оскільки впевнені, що вона зробить це погано, повільно, не акуратно тощо. Якщо за дитину завжди і всі будуть робити дорослі, вона нічому не навчиться. Дайте дитині посильне доручення, за яке вона буде відповідати: підмести підлогу, винести сміття, погодувати домашнього улюбленця. Нехай в дитини накопичується досвід, закріплюється самооцінка.

5. Не вимагайте від дитини неможливого.

Зберігайте рівновагу. З одного боку необхідний досвід, вміння робити щось самостійно. З іншого боку, важливо, щоб перевантаження не призвело до невдачі, щоб дитина не втратила віри в свої сили.

6. Виховуйте в дитини впевненість, що вона - хороша людина.

Усі батьки прагнуть, щоб їхні діти були щасливими, щоб у них складались гарні стосунки з іншими людьми. Так воно буде, якщо ви навчите свою дитину творити добрі справи, отримуючи від цього задоволення. Не намагайтесь відгородити дитину від сімейних турбот. В міру своїх сил дитина повинна приймати участь в наданні допомоги іншим людям: ходити за продуктами для бабусі, саджати дерева навколо будинку, відвідувати хворого друга. В таких ситуаціях діти можуть відчувати радість та задоволення від допомоги людям; відчують себе „дорослими”, здатними відкласти свої справи заради інших, це теж підвищує самоповагу. Дитина постійно повинна отримувати практичне підтвердження того, що вона здатна бути відповідальною, самостійною, доброю людиною. Тоді в неї буде висока самооцінка і адекватний рівень домагань.

7. Менше критикуйте дитину.

З найкращих міркувань батьки намагаються помічати усі невдачі та промахи дитини і, що особливо негативно відображається на самооцінці дитини, „вішають ярлики”. Ось дитина ненароком розлила чай на скатертину: „Незграбний! Постійно в тебе все падає з рук”. Ви поспішаєте, дитина „повільно” одягається: „Копуша, завжди з тобою запізнюємось”.

Подібні вислови називають висловами-„вбивцями” – вони поступово вбивають в дитині самоповагу, знижують її самооцінку, навіюють їй, що вона „незграбна”, „копуша”, „нерозумна”... Якщо ви не хочете, щоб ваша дитина була саме такою, відмовтесь від подібних реплік. Лише похвала та підтримка в усьому, що робить дитина добре чи зробила сьогодні щось краще, ніж вчора, і допомога в тому, що поки ще не зовсім добре виходить!!!